Нових людей більше немає? "Трахамуди"!Або податок на бездетність в Україні?

Чому народжуваність в Україні впала до рівня архаїчної давнини? Аналізуємо,  чому силовий блок ігнорує демографію та до чого тут бджолині війни. 

Послухайте, ситуація жахлива. Це не просто криза — це повний демографічний колапс, про який усі мовчать. Нещодавно телеканал CNN опублікував шокуючий звіт про наслідки війни для України. За їхніми оцінками, ми вже втратили близько 10 мільйонів осіб — це біженці, люди на окупованих територіях та жертви бойових дій. Але міграція — це лише верхівка айсберга. Справжній ніж у спину нашого майбутнього — це  народжуваність.

Цифри, які не брешуть: історичний антирекорд

Згідно з найсвіжішими даними бази народжуваності за 2025 рік та прогнозами ООН, ситуація катастрофічна: ще у 2023 році коефіцієнт народжуваності в Україні впав до 0,98 дитини на жінку (для порівняння: до вторгнення було 1,15). Для простого відтворення нації потрібно 2,2!

Ми вимираємо швидше за Європу: у Німеччині — 1,46, в Італії — 1,18, навіть у Франції показник впав до 1,56. Але Україна встановила антирекорд: у 2024 році народилося менше 190 тисяч дітей. Такої низької народжуваності наша земля не бачила останні три століття! Для порівняння: на початку 2010-х ми мали понад півмільйона дітей щороку. Зараз смертність перевищує народжуваність удвічі. Якщо нічого не зміниться, до 2040 року на підконтрольній території залишиться всього 20–22 мільйони людей. Це буде порожня територія.

Бджолині війни: коли вулик стає жертвою

Ви коли-небудь спостерігали за вуликом? Там має бути невпинний процес відтворення. 

Але в природі бувають і бджолині війни. Коли меду в природі мало, а сім'ї стають слабкими — починається «бджолине злодійство». 

Бджоли-злодійки відчувають слабкість сусідів і йдуть красти запаси, бо свій вулик вже не здатен ні на що. Це класика: слабкість одних провокує агресію інших. Наша демографічна слабкість — це сигнал для всіх «сусідів», що ми більше не здатні захистити свій «мед». Якщо ми не відтворюємо себе, ми просто стаємо здобиччю для тих, хто має енергію для розмноження.

Економіка «потоку» і внутрішній ринок

Велика сім’я — це не витрати, це економіка «потоку». Це потужний внутрішній ринок. Коли сім’я стає великою, вона оптимізує ресурси і стає замкненою корпорацією. Демографія — це найкращий стимул для економіки. Коли населення росте, з’являється попит, розвивається виробництво.

Освіта для «привидів»

А тепер про наш абсурд з освітою. Сьогоднішні 16-річні — це «діти народжені 2010 року». Але навіщо нам ці нескінченні, заумні тестування НМТ? Вони будуєть школу, а завтра там не буде жодного учня! Науковці займаються перекладанням папірців, замість того щоб розробити головну формулу: що робити, коли в країні просто не буде людей? Це марнування грошей, це повний безлад.

Блогерський погляд: «Силовий» парадокс

І ось головне питання. Маючи такі зарплати і виплати, яких Україна не бачила за всю свою історію існування- чому силовий блок не розмножується? Гроші є, ресурси є. Особисто я, маючи такі доходи в силовому блоці, робив би дітей як хобі! Можливо б це було б моїм головним життєвим проектом.

Але що ми бачимо? Крипта, дорогі машини, нерухомість... Що у вас з головою? Або що у вас з потенцією? Це справжня «трахамуда» - одним словом! Чи то проблеми зі здоров’ям, чи то повна дезорієнтація в цінностях, чи то якась дивна орієнтація у просторі, але факт залишається фактом: замість того, щоб будувати свій рід, вони витрачають кошти на речі, які завтра не матимуть жодної ціни.

Ми стоїмо перед вибором: або ми знову почнемо сприймати дітей як сенс і двигун економіки, або ми залишимося лише спостерігачами того, як наші землі перетворюються на пустку, яку розкрадуть сильніші «бджоли». Час грає проти.

Чи можливо припустити що в Україні введуть новий податок на бездетність враховуючи всім відомий старий радянський досвід. Як забовязанти жінок та чоловиків размножуватися?

Припущення про повернення до практики «податку на холостяків та малосімейних» може викликати гостру суспільну дискусію, оскільки спроби «зобов’язати» громадян народжувати через економічні санкції чи репресивні методи не лише суперечать базовим правам людини на репродуктивний вибір, а й ігнорують складні причини демографічної кризи — від безпекових загроз та відсутності житла до економічної нестабільності.

Замість адміністративного примусу, який у демократичному суспільстві приречений на несприйняття, державі доцільніше зосередитися на створенні сприятливих умов для підтримки сімей, таких як розвиток доступної інфраструктури, гарантії безпеки та розробка програм допомоги, що стимулювали б бажання мати дітей через свідомий вибір, а не через страх перед фінансовими штрафами.

 В СРСР «податок на бездітність» (офіційно — «податок на холостяків, одиноких та малосімейних громадян») діяв з 1941 по 1992 рік і був інструментом жорсткого державного контролю, який сприймався суспільством переважно як фінансовий тиск. Хоча в минулі роки (зокрема, у 2024-му) у парламентських колах з’являлися поодинокі згадки про можливість подібних ініціатив, вони не знаходять системної підтримки, оскільки суперечать сучасним європейським цінностям, де право на репродуктивний вибір є недоторканним. 

У демократичній державі примус до народжуваності через податки вважається неефективним і навіть шкідливим, оскільки він не вирішує фундаментальних проблем — відсутності житлових програм, гарантій безпеки чи низького рівня соціального забезпечення, які насправді є основними бар’єрами для планування сім’ї.

Додаткові матеріали:

• Звіт CASE Україна: Випробування демографією

• Демографічний колапс Європи (Хмарочос)

• https://edition.cnn.com/2026/02/22/europe/ukraine-widows-demographic-crisis-intl