Біологічна кримінологія під мікроскопом: хто й навіщо її спростовував
У XIX столітті здавалося, що людська природа цілком підвладна науці. Вчені на кшталт Чезаре Ломброзо стверджували: злочинець народжується таким, а його тіло — особливо форма черепа — мовою фактів свідчить про його девіантність. Френологи, расові антропологи й перші біокримінологи намагалися вираховувати моральність за виступами на черепі, вилицях і ширині лоба. Ці уявлення дали підґрунтя для расизму, євгеніки, ідеологічних чисток. Але на щастя, XX і XXI століття дали чимало голосів, які цю псевдонауку остаточно спростували.
1. Стівен Джей Ґулд (Stephen Jay Gould) Американський палеонтолог і історик науки, автор книжки "The Mismeasure of Man" (1981), у якій блискуче викриває фальсифікації та методологічні помилки френології, антропометрії та IQ-детермінізму. Він показує, що в багатьох випадках вчені просто підганяли результати під свої упередження: расові, класові, гендерні.
2. Річард Левонтін (Richard Lewontin) Генетик, який аргументовано виступав проти редукціонізму — зведення складних соціальних явищ до біології. Його роботи доводять, що генетичні відмінності між людьми не дають підстав говорити про "злочинну природу" окремих рас чи соціальних груп.
3. Девід Ґарленд (David Garland) Один із найавторитетніших сучасних кримінологів. У своїх працях він демонструє, як старі біологічні уявлення про злочинця все ще впливають на кримінальну політику, хоч уже давно доведено їх неспроможність.
4. Адріан Рейн (Adrian Raine) Нейрокримінолог, який вивчає, як мозок пов’язаний із поведінкою. Водночас Рейн попереджає: не можна вважати злочинність виключно результатом біології. Соціальне середовище, виховання, травма — критично важливі чинники.
5. Мішель Фуко (Michel Foucault) Французький філософ і історик, автор "Наглядати й карати" (1975), де він аналізує, як медицина, психіатрія та кримінологія "винайшли" образ злочинця як об’єкта контролю. Він не спростовував біологічну кримінологію експериментами, але критикував її як форму влади.
Висновок Сучасна наука впевнено відкинула ідеї, що злочинність закладена в рисах обличчя чи в будові черепа. У центрі уваги — особистість, соціум, культура, дитинство, травми й вибір. Людина — не череп. Людина — це історія.
Матеріал створено як відповідь на популярні міфи про природу злочинності. Для блогу https://krymov
Comments
Post a Comment